Нарис - спогад

про

Володимировича Шестака

ЗАПРОШЕННЯ ДО КАЗКИ

Подумати лише - відтоді проминуло майже сорок років...

До Вінниці приїхав на гастролі Московський театр ляльок під керівництвом С. В. Образцова. Я, на той час зовсім ще зелений журналіст молодіжної газети, отримав завдання редактора написати рецензію на спектакль столичних артистів. Тоді я навіть і не думав про літературну працю для дітей, писав лірику, видав першу збірку віршів. І от мене, поета-лірика (а я таки ним себе вважав), посилають писати про якихось лялечок... А треба сказати, що про ляльок я і в дитинстві не мав жодної уяви. Воно, моє дитинство, співало з роками війни й зовсім було позбавлене іграшок, барвистих книжок і, звичайно ж, театру для юних глядачів. Я просто не знав, що воно таке - театр ляльок.

 

І от мені неймовірно пощастило: образцовці не тільки зачарували мене небаченим мистецтвом, а й подарували те, що вкрала в мене війна. Я сидів у залі, забувши, хто я і що я. Ні, не забувши, а пригадавши. Пригадавши себе таким, якими були навколо мене хлопчики й дівчатка, що прийшли в казку.

Який там до біса поет! Який там лірик! На сцену, де стояла ширма з ляльками, що ожили, захоплено дивилася двадцяти п'ятирічна дитина.

Ніякої рецензії я не писав, діти рецензій не пишуть. Але гонорар я заробив: догану за невиконання завдання. А якщо серйозно, то в мене не було слів, щоб передати те, що я пережив на першій в моєму житті дитячий виставі.

Однак повернуся до того образцовського дива, точніше - до антракту. Не помічаючи нічого, що оточувало мене під час перерви, я чекав у фойє, коли дзвоник покличе мене на другу дію.

До мене підійшов невисокий чоловік, з трохи завеликими, як мені здалося, для такого зросту вусами.

-  Дозвольте познайомитися, - звернувся він до мене й відрекомендувався: - Шестак Володимир Володимирович, головний режисер Вінницького театру ляльок.

-  Дуже приємно, - досить байдуже сказав я.

-  Я знаю, що ви поет.

-  Працюю в редакції... - відповів я, відчуваючи, що почервонів.

А як я міг відповісти інакше? Це ж неможливо сказати про себе: я поет. Але думати так ніяка скромність не забороняє. "От уже відомо, що я поет!" - і насправді подумав я.

-  На жаль, я вас ще не читав, - приборкав мою приховану гордість Шестак і несподівано додав: - Я з цікавістю спостерігав, як ви дивитесь виставу.

-  Так, цікаво... - знічено промимрив я.

-  Запрошую вас на виставу вінницьких лялькарів.

"Нащо мені твій провінційний балаган?" - подумки відповів я Шестаку, а вголос промовив:

- Де це й коли? Володимир Володимирович пообіцяв зателефонувати мені через тиждень - два, й на цьому ми розійшлися. Щиро кажучи, про цю розмову я пам'ятав не більше хвилини. Та й то у зв'язку з неприємним осадком, що залишився від неї. "Подумаєш, - сказав я сам собі, - ти мене не читав, а я мушу дивитися твою творчість? Та й яке це може бути мистецтво порівняно з щойно побаченим мною чудом?"

Повна версія

Вінницький академічний обласний театр ляльок

 

         

           Вул. Л. Толстого, 6.

 

Каса працює з 10 до 16 год. Телефон: +38(0432) 67-03-20. Вихідні: понеділок та вівторок.

 

        

http://www.unima.org.ua/


Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене іншe.